Психолог КУ "Центр УБД" СМР Анна Тимченко

  1. Скасуй “тримати обличчя”. Кортизол не падає, поки міміка затиснена. Ти можеш мовчати, але якщо щелепа стиснена, рот чемно усміхається, а чоло не рухається — тіло сприймає це як сигнал тривоги. Зайди у ванну і зроби 3 хвилини гримас. Рухай щелепою, кривляйся, витягуй рот, надувай щоки, показуй язик. Це не жарт, а фізіологічна розрядка. Пси після загрози трясуть вухами, люди — натягують маску. 2. Дозволь собі робити повільно. Кортизол росте, коли ти поспішаєш навіть у побуті. Швидко миєш голову, біжиш у туалет з телефоном, чистиш зуби на ходу. Швидкість це команда тілу: “поруч небезпека”. Спробуй ввести одну “повільну” дію на день. Без поспіху. Якщо не виходить — це і є тривога. Не від зовнішнього, а від внутрішньої мобілізації. 3. Вимкни “інформаційну крапельницю”. Кортизол не знижується, поки у вуха капає тривожний шум: мотиваційні подкасти з напором, сумна музика з болем, повідомлення від людей, які постійно скаржаться. Ти думаєш, що ти “на зв’язку”. А насправді тіло вариться...

 Чи знайомий вам стан, коли є розуміння, що час звернутися до лікаря, а де саме шукати допомогу – неясно?  От, наприклад: хто лікує безсоння? А порушення пам’яті? А якщо турбує тривожність чи давно вже нічого не хочеться? Нумо розбиратися!

 Чи чули ви колись такі слова: «психолог дав мені пораду»? 🤔 Ми теж чуємо це часто. Та насправді це поширене непорозуміння: психолог не дає порад — він дає рекомендації. І ця плутанина може бути шкідливою. Психолог не забирає у вас відповідальність, а підтримує так, щоб ви почули себе й змогли знайти власний шлях.  Бо терапія — це про глибший процес, про ясність і ваші власні рішення 💙