Що таке «бути поруч» і де брати на це сили? 

ЯК ЦЕ «БУТИ ПОРУЧ»?

Бути поруч. Коли йдеться про підтримку військових і їхніх родин ми настільки часто чуємо цю фразу, що вже й не замислюємося – а про що вона? Щ означає «бути поруч»? Як розповіла психологиня Наталія Умеренкова, «бути поруч» – це насправді про частинку душі, яку ми вкладаємо у взаємодію.

«Коли військовий приходить розібратися з бюрократичними нюансами та потребує якихось документів, а у відповідь отримує не сухе бурмотіння про «виконання чинних норм законодавства», а щиру зацікавленість у допомозі, бажання підказати і людяне ставлення. І вирішити питання «попри все», а не «якось так». Оце і є бути поруч. І щоб висловити вдячність військовому – не треба чекати, коли він стане ветераном. Бути поруч можна й треба вже зараз», – сказала Наталія Умеренкова під час прямого ефіру з експерткою Координаційного центру КМУ Ольгою Горбаньовою у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я, яка впроваджується за ініціативою першої леді Олени Зеленської.

НЕ ВІДКЛАДАЙТЕ ЖИТТЯ НА ПОТІМ

«Чого точно не варто робити — це відкладати життя на потім. Наприклад, такі речі, Як «я не буду йти у відпустку, поки мій чоловік на фронті», або «я не можу собі дозволити купити якусь нову річ, поки він там (на фронті — ред.). Такі речі є, тому я і озвучую їх, щоб якось достукатися до тих дружин, і хочу наголосити, що цього не варто робити. Якщо ви сумніваєтеся чи йти у відпустку, чи купити собі якусь річ, то проговоріться про це зі своїм чоловіком. Просто запитайте, бо може бути так, що він буде навпаки радий, що ви якось видихнете. Адже є безпосередній зв’язок між тим, в якому стані перебуває  дружина військового і станом самого військового. Якщо дружина відпочиває, якщо вона буде мати більше сил, то і йому це буде підтримкою. Ми знаємо дуже багато випадків, завдяки зверненням нашу телефонну лінію Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, власної практики і досвіду роботи ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» з 2014 року.

 

 

За словами Наталії Умеренкової, попри те, ми точно знаємо, що наш мозок — нейропластичний, наша нервова система здатна до відновлення. Ми, українці, це чітко бачимо за період повномасштабної війни, як ніхто.

«І зарубіжні партнери і колеги в нашій сфері теж це кажуть, що це універсальна стійкість просто українців. Та водночас в кожного є ще щось, що йому може допомагати. В когось це речі, що пов’язані з фізичним здоров’ям (зарядка, фізичні вправи, заняття спортом, йога, басейн) чи ще щось. І це вже буде добре, тому що організм цієї людини знає: «коли я в стресі, я роблю ось це». Для когось буде помічним приготування їжі або прибирання. Одна дружина військовослужбовця казала: «Я так часто ще не прибирала. Це заспокоює». Хтось, наприклад, долучається до волонтерської діяльності, щоби бути включеним в процес. Хтось спілкується з іншими, наприклад, родичами військових. І це все може давати додаткових сил. От ми бачимо, коли проводимо групи підтримки для мам і окремо для дружин військовослужбовців, наскільки сильною підтримкою є ось це ком’юніті, людей, які тебе розуміють.

ПРОБУЙТЕ ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО РОЗУМІЮЧОГО КОМ'ЮНІТІ

Часто, коли хтось в родині стає військовим, то може бути так, що в оточенні такої родини/дружини немає тих, хто має подібний досвід. І в таких людей/родин змінюються теми для розмови, виклики, які треба вирішувати тощо. І такі жінки (дружини, матері військових — ред.) кажуть, що їм немає про що тепер говорити з людьми, які раніше їм були близькі. Виходить так, що те, що раніше вважалося важливим в родині/для людини, зараз просто не сприймається (коли рідна людина стала на захист держави — ред.). Це якраз те, що додає такої ізоляції, небажання взаємодіяти з тим, з ким ти раніше взаємодіяв. І це, звісно, пригнічує. Тому  якщо раніше можна було зателефонувати, наприклад, до подруги, сестри, друзів чи до куми, і це додавало ресурсу, а зараз (за інших обставин — ред.)  ти не маєш цієї можливості.  Воно напружує. І добре, коли знаходиться якесь середовище, де ти можеш про щось говорити, пожартувати, і ви один одного зрозумієте. І, за словами психологині, це може бути величезна підтримка для багатьох.

 

ВИБУДОВУЙТЕ ВЗАЄМОДОВІРУ В СТОСУНКАХ

Наталія Умеренкова пояснила, що є дуже прості речі: коли є взаємодовіра в стосунках, то, безумовно, цей контакт, продовжується і під час несення служби.

«І буває так, що дружина є отим єдиним каналом, де військовий може поділитися переживаннями: про свої переживання стосовно втрати побратимів, про те, що він відчуває, і так далі. Він там не боїться бути неприйнятим чи його не зрозуміють. І коли ми згадаємо про себе, коли чуємо щось, але розуміємо, що не можемо допомогти, якось забрати біль рідної людини, то нам теж болить. І ми десь маємо потім оце відчуття якось собі компенсувати та відновитися, щоб мати сили. Так відбувається і в родині військового. І зрозуміло, що вислуховуючи, знаходячи слова підтримки, дружини не скажуть своїм воїнам, що їм якось складно, але потім цим жінкам треба теж сили на відновлення, щоб могти далі чекати і підтримувати свої захисників. Тому ми завжди говоримо про те, що підтримка сімей військовослужбовців — це частина обороноздатності країни, бо це насправді величезна підтримка для військових. І сьогодні, і зараз, і тоді, коли вони будуть повертатися зі служби. Це величезне підґрунтя, на яке сьогодні можна працювати для того, щоб завтра це працювало теж на відновлення», – розповіла психологиня.

 

БУДЬТЕ ПОРУЧ

Як відзначає Наталія Умеренкова, мабуть, дійсно, кожен з нас сьогодні відчуває вдячність до захисників і захисниць за їхній внесок у збереження держави. Можна не чекати, поки вони стануть ветеранами, а вже сьогодні допомагати їм тоді, коли є така потреба або можливість.

«Десь це може бути допомога членам їхніх сімей. В тому числі навіть такі прості речі, умовно, як питання стосовно оформлення різних документів. Не всі, абсолютно навіть не військові, можуть розібратися з тими чи іншими бюрократичними нюансами. Я це точно по собі знаю. Для мене багато що є складним, коли я приходжу в якісь там, наприклад, державні інстанції, але не тільки там державні. І зрозуміло, коли хтось включається в цей процес не просто, щоб розказати як за інструкцією діяти, а ще й додає частинку душі, по-людськи пояснює, намагається допомогти (військовому чи його рідним — ред.) і підказати, це вже буде дуже добре. Це якраз про — бути порч.

Мені здається, що сьогодні, враховуючи, що вся країна залучена до захисту держави на різних ланках, то будь-якому спеціалісту є спосіб, щоб долучитися своїм фахом (до підтримки і допомоги захисниками і їхнім родинам — ред.). Ми це знаємо по досвіду нашої громадської організації: до нас долучаються ті, хто хоче бути як психолог, допомагати з різними адміністративними, комунікаційними процесами… І наша ж організація така не єдина. Тобто є велика кількість можливостей, куди можна долучитися. Ну і донати ніхто не скасовував на сьогоднішній день. Це теж підтримка велика. Тому мені здається, що головне – це мати бажання, щось зробити і далі просто все можна реалізовувати фактично кожного дня», – сказала психологиня.